Ліна Костенко
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм
відбирає мову.
Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть
тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може
образити.
У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження.
Сім’я вже ж вільна і нова. Та тільки мати ледь жива. Вона була б
і вмерла вже не раз, Та все питає, і на смертнім ложі, — а де ж те Слово, що
його Тарас коло людей поставив на сторожі?!.
Немає коментарів:
Дописати коментар